ВІННИЦЬКИЙ
ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ
МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
Інститут педагогіки, психології і
мистецтв
Кафедра дошкільної та початкової
освіти
К У Р С О В А Р О Б О Т А
з педагогіки
на тему: РЕАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ СЕЛЕСТЕНА ФРЕНЕ
У СУЧАСНІЙ
ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Студентки 3 АПП групи
Галузь знань «Педагогічна освіта»
Напрям підготовки 6.010102
«Початкова освіта»
Шкварун Марини
Науковий керівник:
доц., канд. пед. наук Більська О.В.
Національна
шкала _______________________________
Кількість
балів: __________ Оцінка: ECTS ___________
Члени комісії _________________ __________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
_________________ _________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
_________________ _________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Вінниця – 2014 рік
ЗМІСТ
|
ВСТУП…………………………………………………………..…………….
|
3
|
1. Життя і
педагогічна діяльність С.Френе………………………………...
|
6
|
|
2. Дидактичні
аспекти системи роботи з молодшими школярами………..
|
15
|
|
3.
Особливості застосування вільних текстів
С.Френе у сучасній початковій школі……………………………………………………………..
|
27
|
|
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..
|
36
|
|
Додаток……………………………………………………………………….
|
38
|
|
Список використаних джерел……………………………………………….
|
39
|
ВСТУП
Кожна
епоха ставить нові складні завдання перед школою, зумовлює необхідність як
пошуку принципово нових шляхів розвитку освіти й виховання, так і доцільність
переосмислення досвіду провідних педагогів минулого. Сьогодні Україна чітко
визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює
модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Використання
зарубіжного досвіду провідних педагогів Європи сприятиме подальшому поліпшенню
системи освіти нашої країни, та зближення її з європейськими стандартами. Саме
у даному контексті особливий інтерес для сучасних освітян можуть становити ідеї
провідного французького педагога ХХ століття С.Френе, ім′я якого пов'язують з
прагненням усунути недоліки книжково-вербального навчання, експериментами в
галузі активізації навчально-виховного процесу, створенням оригінальних
навчальних посібників, цікавим розв’язанням низки проблем організації шкільного
життя.
Орієнтація на особистість учня у
педагогічному процесі, особистісно зорієнтований характер взаємодії учителя з
учнями продиктовані сучасними суспільними пріоритетами,
вираженими основними положеннями
закону України “Про освіту” (1991р.), Державної національної програми “Освіта”
(1993р.), закону України “Про загальну середню освіту” (1999р.), Національної
доктрини розвитку освіти (2002р.). Тенденції особистісної орієнтації розвитку
системи освіти підкріплені результатами досліджень
сучасних вітчизняних психологів (Г.Балл, Г.Костюк, С.Максименко, В.Рибалка,
В.Семиченко та ін.) і педагогів (І.Бех, І.Зязюн, В.Кремень, О.Пєхота, С.Сисоєва
та ін.). Тому демократичні ідеї С.Френе щодо організації роботи учнів
на уроках і ставлення учителя до їхньої дисципліни сьогодні набувають особливо
актуального звучання.
Оскільки
принципи й методи педагогічної системи С.Френе – точне врахування особливостей
вікової психології, різноманітних здібностей і схильностей учнів,
цілеспрямована стимуляція їхньої інтелектуальної та емоційної активності, то за
його системою можна виховати творчу, ініціативну, рішучу особистість, здатну
долати будь-які перешкоди. Саме це зумовило жвавий інтерес дослідників
(П.Браїловської, Б.Вульфсона, Г.Дегтярьової, Л.Леграна, Л.Литвинової, Н.Месхи,
І.Пресмана, В.Степихової, О.Сухомлинської та ін.) до його творчості.
На
жаль, концепція С.Френе та способи її реалізації в сучасній школі недостатньо
досліджені. Практика потребує теоретичних розробок і науково обґрунтованих
рекомендацій щодо способів реалізації концепції у сучасній школі. Актуальність
даної проблеми, необхідність теоретичного узагальнення досвіду і практичної
адаптації ідей С.Френе до умов сучасної початкової школи зумовили вибір теми дипломної роботи: «Реалізація
педагогічної концепції Селестена Френе у сучасній початковій школі».
Об’єкт дослідження: передовий
педагогічний досвід педагогів-новаторів ХХ століття.
Предмет дослідження: педагогічна
система С.Френе та можливості її реалізації в умовах сучасної початкової
освіти.
Мета дослідження: дослідити
педагогічний досвід С.Френе та з'ясувати можливості реалізації його концепції у
сучасній початковій школі.
Гіпотеза дослідження: якщо адаптувати
основні ідеї французького педагога до сучасної початкової школи, то якість
підготовки учнів підвищиться, оскільки, використання елементів педагогічної
концепції С.Френе вдосконалить національну систему підготовки молодших школярів
і наблизять її до Західноєвропейських стандартів.
Для досягнення мети дослідження
розв’язувалися такі завдання:
1.
Опрацювати психолого-педагогічну літературу з теми
дослідження.
2.
Дослідити і узагальнити педагогічний досвід С.Френе.
3.
З'ясувати можливість реалізації педагогічної концепції
С.Френе у сучасній початковій школі.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези
використано адекватні предмету дослідження методи. Теоретичні методи
дослідження:
–
аналіз, систематизація та
узагальнення теоретичних даних, представлених у літературних джерелах дали
змогу сформувати власний погляд на проблему дослідження;
–
вивчення передового педагогічного досвіду С.Френе
дозволило узагальнити систему роботи видатного педагога.
Емпіричні методи дослідження:
–
аналіз продуктів діяльності учнів дав можливість перевірити припущення, сформульоване у гіпотезі.
Експериментальна база. Дослідження здійснено на базі НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів – гімназія
№30 ім. Т.Шевченка" Вінницької міської ради.
Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел.
1. Життя і педагогічна діяльність С.Френе
Селестен Френе народився 15 жовтня 1896 року у бідній
селянській родині в маленькому містечку французьких Приморських Альп.
Уже у сільській початковій школі хлопчик виявив
незвичайні здібності, і батьки відправили його навчатись до неповної середньої
школи, що знаходилась в Грасі, провінційному містечку.
У 1913 році Селестен Френе вступив до нормальної школи у
Ніцці. Французькі нормальні школи – педагогічні училища, які готували учителів
початкової школи. Це були державні навчальні заклади інтернатного типу, де
навчання та проживання повністю оплачувалось державою. Для дітей з бідних сімей
навчання в «нормальній школі» на той час було однією з небагатьох реальних
можливостей отримати «інтелігентну» професію.
Проте, закінчити нормальну школу С.Френе не довелось. На
початку Першої світової війни вісімнадцятирічний юнак був призваний до армії, а
в 1915 році під Верденом його важко поранили. Двадцятирічний Селестен Френе
повернувся з Першої світової війни інвалідом внаслідок важкого легеневого
поранення. Після тривалого лікування у госпіталі, незважаючи на заборону
лікарів, почав працювати вчителем сільської початкової школи на півдні Франції.
Через поранення у легені, він все життя страждав через задуху. Через хворобу
він міг усно працювати з учнями лише кілька хвилин, а писати крейдою взагалі
було неможливо. Ці фізичні вади спонукали С.Френе розпочати пошук педагогічних
засобів і прийомів, які б могли звільнити вчителя від крейди та ораторських
зусиль. Такі нововведення перш за все мали не завдати шкоди учням, а навпаки,
викликати у найбільш пасивних, непокірних, у найменш здібних інтерес, бажання
вчитися.
У 1920 році Селестена Френе було призначено асистентом
учителя неповнокомплектної школи у маленькому містечку в Приморських Альпах
Барсюр-Лупі. У цьому містечку С.Френе розпочав свою діяльність вчителя.
Зіткнувшись із консервативною практикою французької
школи, із її схоластичними методами, відривом навчання і виховання від
реального життя С.Френе розпочав пошук
шляхів її оновлення. Молодий педагог ознайомився з
передовими концепціями виховання і незабаром захопився ідеями "нового
виховання".
Це була широка і дуже яскрава міжнародна педагогічна
течія, що отримала найбільше розповсюдження у Західній
Європі в 20-ті роки. В рамках цієї течії опинились різні за ідейно-теоретичними
установками концепції, тому об’єднання їх під однією назвою часто здавалось
умовним і штучним. До того ж, в різних країнах концепції нового виховання
набували специфічних національних рис як за змістом, так і за формою та
результатами їх реального впливу на педагогічну практику. У Франції цей педагогічний напрям виступав за те, щоб "забрати вчителя з
п'єдесталу і поставити в один ряд з учнями", скасувати навчання
різновікових дітей в одному класі і за одним підручником на всіх.
Усіх прибічників нового виховання об’єднувало рішуче
несприймання та різка критика традиційної педагогіки. Висунуті проти неї
звинувачення зводились до наступного:
-
нерозуміння значення дитинства як найяскравішого і
виключно важливого для розвитку особистості періоду життя, оцінювання його лише
як підготовчого етапу до майбутнього, «справжнього» життя дорослого;
-
ігнорування своєрідності і самобутності дитячої психіки,
пригнічення творчих імпульсів дитини;
-
стандартизовано-догматична концепція виховання і
культури, шаблонні методи навчання і виховання, авторитарна роль вчителя.
Селестен Френе також не був прибічником традиційної
педагогіки. У 1924 році він узяв участь у конгресі «Міжнародної ліги нового
виховання», що відбувся у Швейцарії. Після цього
його педагогічні експерименти одержали популярність. Встановивши особисті контакти із керівниками ліги А.Фер’єром, Е.Клапаредом
і Р.Кузине С.Френе не став послідовником жодного з них, а розпочав завзятий
пошук своїх шляхів підвищення ефективності діяльності школи.
У 1925 році С.Френе у складі делегації французьких
народних вчителів відвідав Радянський Союз, а потім написав про це брошуру
«Місяць із російськими дітьми», у якій високо оцінив зусилля, спрямовані на
розвиток просвітництва. С.Френе брав активну участь в боротьбі французьких робітників
за Народний антифашистський фронт. На початку 30-х років у Франції було
створено «Фронт захисту дитини». С.Френе став його секретарем і взяв на себе
усі організаційні функції з координації руху, що мав яскраво виражений
антифашистський і демократичний характер.
У 20-30-ті роки С.Френе обстоював радикальні, революційні
позиції, був прихильником ідей марксизму і пролетарської школи, захищав
принципи класової боротьби як рушійної сили розвитку суспільства, що сприяло
революціонізації всієї його практичної роботи. Він був щирим і палким
пропагандистом ідеї радянської школи і педагогіки, широко висвітлював їх на
сторінках своїх педагогічних друкованих органів «Друкарня у школі»,
«Пролетарський навчитель», «Дитяче мистецтво», у міжнародній учительській пресі.
С.Френе був співробітником міжнародного учительського
руху, зокрема, Інтернаціоналу робітників освіти (1920 – 1939) – міжнародної
учительської організації з центром у Парижі, що будувала свою роботу на основі
захисту професійних прав освітян, боролася за демократизацію освіти і виховання
дітей, поти фашизації школи. Протягом кількох років, будучи педагогічним
секретарем, С.Френе спрямовував її педагогічну діяльність на вироблення
програми вільного й активного виховання дітей, особливо дітей з народу.
На той час ідейно-політичні погляди французького вчителя
були співзвучні з ідеологією радянського суспільства, з творчими пошуками нової
школи у СРСР. Обидві – і радянська школа, і пролетарська «народна школа»
С.Френе хоч і різними шляхами, йшли до створення активної, самодіяльної,
працелюбної особистості, якої потребувало суспільство.
У 30-ті роки консервативні чиновники шкільного відомства
і французька преса організували жорстоке цькування С.Френе, безпідставно
стверджуючи, що в його школі дітей виховують у дусі аморальності, неповаги до
національних традицій. На захист С.Френе виступили демократичні організації і
найвидатніші представники прогресивної інтелігенції. Коли на початку Другої
світової війни французька влада почала гоніння на комуністів, С.Френе також
було піддано репресіям. У його школі неодноразово проводили обшуки, викликані
підозрами, що там підпільно друкується політична комуністична газета «Юманіте».
У 1928 році, коли С.Френе із дружиною Еліз, яка також
була педагогом і соратником С.Френе, були переведені з Барсюр-Лупи до
Сен-Поль-де-Вансу, його головні педагогічні ідеї уже виокремились: типографія,
листування між школами, шкільний кооператив і кооператив суспільного виховання.
До того часу завдяки особистим досягненням і участі у низці конгресів С. Френе
був уже відомим як у Франції, так і за кордоном. Але Сен-Поль-де-Ванс, на
відміну від Барсюр-Луп, був відомим туристичним центром, і переїзд до нього
двох учителів-комуністів, як і їхня цілеспрямована національна і міжнародна
діяльність були небажаними.
У період між 1929 і 1933 роками прибічники С.Френе
поглибили і розширили розпочатий ним рух. Педагогічні експерименти С.Френе дуже
швидко набули популярності. У Франції виникло об’єднання учителів початкових
шкіл, які розділяли ідеї С.Френе, «Кооператив прибічників світської школи».
Через деякий час він став засновником та лідером «Міжнародної федерації
прибічників нової школи », очолив її французьку секцію і до кінця життя керував нею. С. Френе
заснував кілька педагогічних журналів і був їх беззмінним керівником.
Більшість лідерів «нового виховання» постійно
підкреслювали свою політичну непричетність і прагнення триматись в рамках
«чистої» педагогіки. С.Френе ж, особливо у 20-40-ві роки, займав іншу позицію,
активно брав участь у суспільній боротьбі, був членом Комуністичної партії,
заявляючи, що його педагогічна діяльність виходить, перш за все, із інтересів
робітників.
З початком Другої світової війни С.Френе, який був
комуністом, став потенційно небезпечним для своєї організації. Інформація про
те, що СРСР заключив у союз з нацистами
призвела до арешту С.Френе і ув’язнення його у таборі. Пізніше його було
звільнено під нагляд. Під час війни він став членом, а потім керівником
угрупування у Бріансоні. Після звільнення С.Френе очолив “Комітет звільнення
Верхніх Альп” і відновив свою діяльність у Вансі.
Після Другої світової війни шкільна система Франції
пережила ряд змін. Перші п’ять років навчання (період елементарного навчання)
тепер усі французькі діти в початкових класах проходили за єдиними програмами,
оскільки підготовчі класи у середніх школах припинили своє існування ще у 1945
році. Потім частина учнів переходили до ліцеїв та коледжів. Інші залишались у
старших класах початкової школи до закінчення терміну обов’язкового навчання.
Для них це було завершення загальноосвітнього навчання, перепусткою до
самостійного життя та практичної діяльності.
У післявоєнні роки проблеми виховання дітей насправді
викликали стурбованість у Французькому суспільстві. На думку С. Френе,
неефективність виховних впливів сім’ї та школи на дітей була пов’язана із
глибоко помилковими початковими установками традиційної педагогіки.
С.Френе вказував на серйозну небезпеку, яку являла собою
авторитарна педагогіка, що вимагала сліпого підпорядкування учителю. При такому
вихованні учень звикав виконувати доручення, але втрачав здатність критично
мислити. Також не схвалювався той факт, що більшість вчителів використовують
застарілі посібники, дають уроки, після яких дітям багато чого залишається
незрозумілим, примушують зазубрювати і переписувати цілими днями.
С.Френе був переконаний, що для втілення в життя
прогресивної педагогіки не достатньо зміни організаційних форм навчального
процесу і методів навчальної роботи; необхідно створити і широко
використовувати «нові матеріальні засоби навчання і виховання». І тому С.Френе
вирішив заснувати шкільну типографію. Він вважав, що робота з друкарською
машиною має велике навчальне і виховне значення.
У традиційних школах оцінка була головним показником
успіхів учнів. Оцінка підштовхував дітей до обману, до показових зусиль,
викликала нездорову конкуренцію, розвивала марнославство, стимулювала
індивідуалістичні тенденції.
С.Френе в свою чергу називав систему оцінок однією із
негативних сторін традиційної школи. На його думку оцінки не тільки не були
надійним критерієм інтелектуальних можливостей дитини, але й і не відображали
дійсної якості знань. С.Френе вважав таку систему шкідливою, хибною. Він
зазначав, що дитина дійсно полюбляє змагатись із однолітками і це цілком закономірно
в спорті чи іграх, та зовсім не актуально у навчанні.
Протягом свого життя французький педагог не був в
Україні. Однак, після свого візиту до Москви, Ленінграду, Поволжя він почав
підтримувати зв’язок з Україною через журнал «Шлях освіти». Українська культура,
наука і освіта прагнули сприйняти прогресивний європейський досвід. Перша
стаття С.Френе, що з’явилась у журналі «Шлях освіти», називалася «Типография в
школе». Знаменним є той факт, що ця стаття була надрукована в українському
педагогічному часописі раніше, ніж з’явилась на батьківщині педагога.
У першому номері українського журналу С.Френе надрукував
статтю «Сільська школа у Франції», вважаючи, що саме ця школа несе на собі весь
тягар недоліків, хиб, важких матеріальних нестатків народної освіти як у
Франції, так і в Радянському Союзі. На сторінках українського педагогічного
журналу С.Френе одним із перших порушив питання про шкільні кооперативи. Він
говорив про важливі виховні функції шкільного кооперативу і тлумачив його як
основу організації самоврядування школярів. Під полемічною назвою «Не треба
підручників», «Шлях освіти» опублікував програмну роботу французького вчителя.
Вона розцінювалася журналом як дискусійна, бо її автор критикував усі без
винятку шкільні підручники, оскільки вони нав’язують їй логіку дорослого, не
враховують інтересів дитини, прищеплюють сліпу віру в друковане слово,
збіднюють методи навчання, заважають розвиткові активності, самостійності й
ініціативи дітей.
С.Френе написав велику кількість книг, брошур, статей. На
відміну від громіздких академічних праць багатьох французьких
педагогів-теоретиків, роботи С.Френе написані яскраво і виразно, з розрахунком
саме на простого читача, що і є однією з причин його популярності.
Педагогічна система С.Френе
розвивалася й удосконалювалася протягом кількох десятиліть. Проте, педагогічні
погляди С. Френе протягом 45 років його діяльності залишились незмінними. Процес розвитку теорії і практики школи відображений у
багатьох працях відомого педагога.
У 1946 році було надруковано його роботу «Нова французька
школа», яка перевидавалася багато разів. У ній висвітлено основи організації
навчального процесу у сільській початковій школі.
У 1960 році були надруковані «Моральне і громадське
виховання» і «Формування особистості дитини і підлітка», де критично
охарактеризовано французьку молодь 50-тих років, розкрито недоліки традиційного
виховання у сім’ї та школі, викладено принципи та методи виховної роботи за
системою С.Френе.
У 1951 році надруковано популярну брошуру «Звернення до
батьків», яка була адресована мешканцям сільської місцевості. У ній автор
підкреслює значення школи для розвитку сільських дітей, звертає увагу на важкі
умови життя і праці сільського учителя, закликає батьків до тісного співробітництва
із школою.
На особливу увагу заслуговує
одна з останніх праць С.Френе «Педагогічні інваріанти» (1964), яка
синтезує погляди С.Френе на сили, що рухають навчально-виховний процес, на
діяльність вчителів, на характер його стосунків з дітьми. Структура цієї роботи
досить своєрідна. У ній представлено для аналізу 30 важливих педагогічних
проблем, на кожну з яких пропонується три принципово різні відповіді. Читач
(припускається, що ним буде саме вчитель) повинен у кожному випадку вдумливо
вибрати одну із них. Зіставлення цих відповідей повинно дозволити самому
вчителю зрозуміти, якої системи педагогічних поглядів він дотримується: чи він
є прибічником «традиціоналізму», або ж більше схильний до нових методів, чи
взагалі ще не визначився досить чітко у своїх позиціях.
У 1948 році “Кооператив громадянського виховання”
переформовано в “Інститут сучасної школи”. Він був розташований у Каннах і саме
тут розроблялись і розповсюджувались навчальні матеріали та наукові статті. У
1950 році С.Френе виключили з лав комуністичної партії за незгоду з її
позиціями. Це викликало непорозуміння у русі, який на той час набув міжнародної
популярності.
С.Френе помер у Вансі у 1966 році. Та ідеї С.Френе до
цього часу здійснюють помітний вплив на педагогічних діячів. Після смерті
С.Френе його дружина зберігла та продовжила традиції його педагогічної
діяльності разом із його послідовниками.
Точну кількість послідовників ідей видатного педагога
важко встановити. За часів популярності його ідей на батьківщині кількість викладачів, що працювали
за його методикою, складала близько 5%. У 80-х роках минулого сторіччя було
зафіксовано близько 15 тисяч початкових шкіл у Франції, що повністю або
частково застосовували методи С.Френе. Сьогодні ж у Франції нараховується близько 2% учителів, що
застосовують на своїх уроках педагогічні принципи С.Френе. Іншої такої
масової «неформальної» і одночасно персоніфікованої педагогічної течії немає не
тільки у Франції, але й у жодній країні світу.
Отже, дитинство та юність, поведені серед селян Верхнього
Провансу, мали великий вплив на напрям педагогічної діяльності і концепцію
виховання С.Френе. Відданість справі народу і відчуття соціальної
справедливості обумовили усвідомлення ним педагогічної діяльності як
інтелектуального звільнення робочого класу. Консервативна система навчання у
французькій школі, її схоластичні методи, відрив навчання і виховання від
реального життя спричинили пошук педагогом шляхів оновлення шкільної системи,
нових методів навчання і виховання. Соціальні настрої суспільства того часу,
революційні ідеї і розповсюдження комуністичних
ідеалів серед прогресивної інтелігенції усього світу обумовили демократичні
настрої педагогіки С.Френе і її пролетарську спрямованість. Проте подальша
упередженість політики радянського уряду, орієнтованість на виховання
слухняного “гвинтика” суспільства не були сприйняті С.Френе і відвернули його
від комуністичних ідей.
Система С.Френе сформувалася більше півстоліття тому. За
цей час відбулося багато змін у різних сферах суспільного життя. Суттєво змінились
соціальні завдання і педагогічні функції різних типів навчальних закладів. Під
впливом науково-технічної революції модернізувався навчальний процес. Деякі
технічні засоби навчання, які С.Френе пропонував як нововведення, застаріли.
Проте, недостатня здатність людини адаптуватися до складних умов життя, до
постійного наростання стресових ситуацій, загроза зниження моральних критеріїв
і «естетичної планки» у свідомості і поведінці людей, розвиток псевдокультурних
і навіть антикультурних тенденцій, особливо серед молоді, - усе це у
глобальному масштабі створює нові складні задачі перед школою, обумовлює
необхідність пошуку принципово нових шляхів розвитку навчання і виховання, так
і необхідність звертатися до досвіду кращих педагогів минулого і сучасного, серед
яких помітне місце посідає С.Френе – засновник оригінальної педагогічної
системи, наповненої духом гуманізму та любові до дітей.
2. Дидактичні аспекти системи роботи з молодшими
школярами
Зміст навчання. Шкільна
програма С.Френе передбачала вивчення різних предметів: французької мови
(читання і письма), арифметики, природничих наук, історії та географії,
малювання, фізичної праці, фізичного виховання, гігієни, співів, моралі.
Розкриємо зміст освіти, яка надавалася у школах С.Френе за окремими предметами.
Французька
мова вивчалася 10-11 годин на тиждень. Уроки французької мови носили
інтегрований характер і складалися з декількох компонентів, які
урізноманітнювали процес навчання. Діти складали вільні тексти, готували їх до
друку. Читали газети, листи, отримані з інших шкіл, відбирали і читали
карточки, готували доповіді, виконували завдання із карток для самоконтролю –
все це становило комплекс вправ, на тлі якого традиційні окремі уроки читання й
письма виглядали не так дієво.
Хоча
як окремий предмет у школі читання не виділялося, однак, С.Френе приділяв
досить велику увагу навчанню і розвитку навичок читання. На думку педагога,
читати – означає шукати текст, який потрібен для розваги, і перш за все – для
пробудження до діяльності. Читання мало зблизити дітей з життям і водночас
занурити їх у світ фантазій. Для таких уроків створювались спеціальні брошури,
розраховані на дітей різного віку, де читач, звернувшись до картки «робочої
бібліотеки», міг знайти тексти, які давали можливість вникнути в тему. Такі
уроки сприяли поглибленому вивченню навколишнього середовища, дозволяли
доповнити, збільшити отриману через переписування інформацію, готували до
проведення звітів, доповідей [19,395].
Як і
у традиційній школі, у школі С.Френе навчали письму. Особлива увага приділялась
орфографії і граматиці. Діти готували вільні тексти, переписували їх, набирали,
писали звіти про дослідницьку роботу, доповіді, листи. І тут С.Френе звернув
увагу на те, що не можна уникнути помилок, якщо не знаєш правило і умови його
застосування. Одночасно, він притримувався думки, що діти не повинні
зазубрювати правила. Натомість вони мають виконувати вправи, які пов’язані з
реальністю, тобто не переповнювати пам’ять абстрактними поняттями. Метод спроб
і помилок, вправляння, переписування є дієвішим, ніж механічне зазубрювання.
Наскільки можливо, учень зберігав самостійність, користувався словниками,
підручниками з граматики, картками самокорекції [19, 396].
Велику
увагу С.Френе приділяв вивченню арифметики. С.Френе хотів занурити
вивчення математики в життя, вибравши вимірювання в якості її основного
інструмента. Це вимагало конкретних видів діяльності, що зближувало математику
з реальністю.
Природничі
науки, історія та географія в традиційних навчальних програмах
належали до різних предметів. С.Френе наполягав на тому, щоб навчання
розпочиналось з конкретних спостережень в живому середовищі. Але головним для
нього було не просто спостереження, а й необхідність зрозуміти і діяти. Потім
виникає саме дослідження через дискусію та колективне відпрацювання засобів
перевірки. Іншими словами, найбільш важливо створити умови, які б стимулювали
виникнення запитань.
Вивчення
історії та географії підпорядковувались тим саме принципам. Безумовно, предмет
історії далеко віддалений в часі; географія, звертаючись до уявлень, володіє в
просторі недоступними землями. Але головне – це розуміння постійних величин:
загальної історії та географії. Таким чином, початком вивчення буде навколишнє
середовище, продукти людської діяльності та визначні місця.
На
уроках історії учні намагались відтворити історію свого краю, вивчаючи різні
пам’ятники, руїни, а також записані на магнітофон чи в зошитах розповіді людей
старшого віку. На уроках географії перевага надавалась вивченню ферм, місцевих
заводів, типів житлових будинків, флори, фауни і т.д., які стануть предметом
загального дослідження в старших класах. Діти могли отримати відповіді на
запитання, які в них виникали, із книг спеціально організованої «робочої
бібліотеки». Для С.Френе основною метою цих предметів було ознайомлення дітей з
життям людей, їхніми труднощами і прогресом на шляху до більш досконалого
людства. [19,398]
В
навчальній програмі мали своє місце й уроки малювання. Всі вчаться
малювати починаючи з елементарних зображень, а на уроках, передбачених системою
С.Френе, учням дозволяли малювати олівцями і фарбами складні картини, хоча їх
цього ще не вчили, вони не вміють правильно проводити прямі та криві лінії,
штрихувати падаючу тінь. Але вони створюють такі картини, якими всі
захоплюються.
Не
можна не розглянути уроки фізичної праці, на яких діти намагалися робити
все те, що принесе користь їм, а також і школі. Учні доглядали за рослинами,
працювали на фермах, в садах, в майстернях. Тобто виконували соціально значущу
роботу, що підвищувало їх мотивацію.
В
початковій школі також викладались практичним шляхом уроки фізичного
виховання, уроки гігієни, співів [13, 135].
Отже,
ми бачимо, що навчальна програма в школі С.Френе містила багато різних
предметів, які здійснювали практичний зв’язок із життям, розвивали фізичні,
психічні якості дитини, ознайомлювали з особливостями навколишнього середовища
і дозволяли учневі розкрити всі свої здібності.
Моральне
виховання вивчалось одну годину на тиждень, тобто дванадцять хвилин кожного дня. На
цих уроках дітям не читали моралей і не переказували повчальні історії, уся
робота базувалася на праці і взаємодопомозі, які й були безперервним ланцюжком
уроків моралі. Вони були найбільш дієвими, адже накладали незворотній відбиток
на поведінку, звички, на все життя дитини.
Методи навчання. С.Френе не
подобались традиційні методи навчання, тому що вони не розвивали творчість,
самостійність, критичність, не вчили думати, встановлювати зв’язки.
Бажання
спілкуватись породило оригінальний метод навчання читанню. У Франції в період
між двома війнами практикувався традиційний складотворчий метод: від звуків до
букви, від букви до складу, від складу до слова і від слова до речення. При
такому навчанні учні хором читають настінні таблиці, де слова і речення, які
використовуються – штучні і «дитячі», далекі від реального життя. Тут основна
проблема полягає в тому, як перейти від такої формальної гімнастики до читання
справжніх текстів і розуміння змісту. С.Френе був переконаний, що цей метод
призводить до смерті розуму. Читання – це розуміння того, що читаєш. Тому він з
інтересом знайомився з методами і теоріями Декролі, який вважав, що сприймання
тексту не є синтетичним, буква за буквою, воно ціннісне, відповідно
«гештальтпсихології». Аналогічним чином можна діяти під час складання нових
слів і на письмі. Так С.Френе відкриває аналітико-синтетичний метод, яким він
керувався, виходячи, проте і за його межі. Читання письмових текстів – це перш
за все пошук змісту. Як і Руссо, С.Френе вважав, що текст – це продукт комунікації.
Читання, на його думку, не можна відокремити від письма, яке фіксує значущі
слова і фрази, а не абстрактні звуки. Він використовував глобальний метод,
вводячи вільні тексти, тобто вільні усні розповіді. Дитина розповідала, а
вчитель записував на дошці простими словами розповідь учня. Розповідь читають з
дошки, потім переписують її, слова з неї переписують на картки і використовують
при складанні нових розповідей. Картки можна також групувати і за фонетичною
схожістю. Ця процедура не є штучною, вона вводиться лише тоді, коли дитина
відчує необхідність. Друкування текстів компетентною групою, а потім і самим
автором завершує аналітичний аспект і одночасно забезпечує комунікацію через
шкільну газету в школі і за її межами. Саме в цьому полягає відмінність між
систематичним абстрактно побудованим навчанням і спонтанним навчанням методом
спроб і помилок.
[19,395]
Такі
радикальні зміни відбувались і в арифметиці. Традиційні методи навчання
призводили до того, що діти не розуміли навчального матеріалу і тому сприймали
математику як штучну незрозумілу гру. І тому С.Френе розробив метод «живої
арифметики». Цей метод вимагав конкретних видів діяльності з виробництва,
культивування, розведення худоби: вимірювання довжини, об’єму, ваги, проблеми,
які виникали під час годування кролів, домашньої птиці, купівлі зерна, продажу
врожаю – все це зближувало математику з реальним життям. Безумовно, тут, як і
при вивченні мови, слід засвоїти правила і доведення тільки з тією різницею, що
в нових умовах правила не падають з неба, а розглядаються як вихідні дані для
вирішення практичної задачі, яку створює робота в саду чи в майстерні. Цей
метод давав можливість абстрактний предмет зробити більш практичним. На думка
С.Френе, рахунок був інструментом дій з речами: вимірювання площі, зважування
продуктів, підрахунки доходів, відсотків виправдовують арифметичні дії, і це
уже не безплідний доступ до чисел і дій, а практичний зв’язок з життям. Тому
діти на власному досвіді переконувались, що арифметика – це потрібний предмет і
відповідно у них підвищувався інтерес до його вивчення [19, 397].
Під
час вивчення природничих наук С.Френе широко використовував метод
спостереження. Він наполягав на тому, щоб навчання розпочиналось з конкретних
спостережень в живому середовищі. Адже спостереження допомагає сформувати
поняття та уявлення, встановити зв’язки та закономірності [19, 397].
Засоби навчання. Нові методи
навчання вимагали застосування різних засобів навчання. Серед таких засобів на
першому місці стоїть шкільна друкарня. Саме з неї С.Френе розпочав свої
експерименти і довгий час друкарська машинка була обов’язковою складовою кожної
школи, яка працювала за його методами. Він вважав, що робота з друкарською
машинкою має велике навчальне і виховне значення: під час друкування тексту здобуваються
навики ручної праці, відпрацьовується координація рухів, розвивається увага,
зорова пам’ять і підвищується грамотність.
С.Френе
виступав проти систематичного використання підручників, особливо в початковій
школі. На його думку, підручники позбавляють можливості індивідуального
навчання, нав’язують логіку дорослого. Але не можна було навчання будувати лише
на вільних текстах і на розповідях учителя, учень повинен мати такий засіб
навчання, за допомогою якого він може систематично здобувати нові знання. Цій
меті мали відповідати особливі картки, які містили якусь частину навчального
матеріалу з того чи іншого предмета, або конкретне завдання: текст для
граматичної вправи, арифметичну задачу, різноманітні запитання. Пронумеровані
картки систематизувалися по предметах чи по темах і розміщувалися в спеціальних
картотеках. Кожен учень складав для себе з допомогою вчителя відповідний набір
карток для занять.
Навчальні
картотеки повинні складатись по-різному, в залежності від віку учнів і
специфіки предметів або тем. Найпростіші картотеки для молодших школярів
складалися із карток-запитань, інформаційних карток і карток-відповідей.
Картотеки
для старших класів початкової школи більш складні. Тут, крім інформаційних
карток з конкретним матеріалом, наявні ще й картки, що були своєрідним
методичним посібником для учня: вони вказували , в якому порядку цілеспрямовано
вивчати дану тему, яку додаткову літературу можна використати, що потрібно
записати або замалювати, на що звернути увагу.
Зміст навчальних карток має систематично
змінюватись. Наприклад, по якійсь темі картка була складена кілька років тому,
а за цей час відбулися зміни, з’явилися нові дані. В такому випадку вчитель
може доручити групі старшокласників створити нову картку (або серію карток).
На
основі карток був створений ще один засіб навчання, що мав назву «навчальні
стрічки», які вкладались для пересування в найпростішу машину. На одному кадрі
давалася умова задачі чи запитання, а на іншому – найбільш раціональний спосіб
розв’язання або повна відповідь. Ніякого засобу, який би виключив можливість
піддивитися відповідь і таким чином, відхилитись від самостійної роботи,
навчальні машини не мали. Це свідома установка на довіру до учнів. В той же час
деякі кадри з умовами задачі чи із запитаннями не були підкріплені відповідними
відповідями, що вимагало від учнів більше надіятись на свої сили [8, 16].
Були
побоювання, що використання навчальних карток і стрічок в якості основного
навчального матеріалу порушує принцип систематичності знань, призводить до
фрагментарності. Не можна стверджувати, що такі побоювання абсолютно
безпідставні. Але цілком очевидно, що оригінальні засоби навчання, створені
С.Френе, дають можливість кожному учневі вивчати навчальний матеріал в
індивідуальному темпі і ритмі, приділяючи більше уваги тим питанням, які його
особливо цікавлять. Учні здобувають навички роботи із словниками, атласами,
довідниками. Навчальна робота в таких умовах часто виглядає як ланцюг творчих
актів, які підвищують самостійність і зацікавленість дітей. [11, 18]
Також
С.Френе вважав, що у школі обов’язково має бути кінокамера, з допомогою якої
можна знімати свої кінофільми – в селі, під час прогулянок, в майстернях і т.д.
Ці кінофільми безпосередньо будуть відображати шкільне життя, на їх основі
можна навчати молодших школярів, тому що вони полюбляють брати приклад із
однолітків, старших учнів. І тому саме такі кінофільми є цінним
навчально-виховним засобом.
В
школі має бути програвач, тому що спеціально підібрані платівки можна широко
використовувати при навчанні музиці та організації шкільних свят із музичним
супроводом. Та більш сучасним засобом навчання є магнітофон, який можна
використовувати в різноманітних навчальних цілях, а саме: записувати голоси
учнів, розповіді ремісників, знайомити з голосами птахів, звірів.
Радіо
майже не використовувалось у роботі школи. Але не можна повністю відмовитись
від нього. Навпаки, щоб відобразити всю різноманітність сучасного світу, школа
має зробити радіо одним із засобів навчання, який має великі можливості. Це ж
можна сказати і про телебачення.
Отже, ми бачимо, що в своїй педагогічній
діяльності С.Френе намагався використовувати найрізноманітніші засоби навчання,
адже вони допомагають в засвоєнні навчального матеріалу, роблять його більш
доступним, зрозумілим, цікавим [21, 123].
Форми навчання. Організація
навчальної роботи в нових приміщеннях суттєво відрізнялась від традиційних
шкіл, де час занять чітко розподілявся відповідно до навчального плану та
предметів. Надаючи більшого значення випадковим обставинам і піклуючись про
розвиток самостійності учнів, С.Френе розробив більш гнучкий розклад, що
передбачував «вікна» для всього класу, а також індивідуальні «робочі плани»,
які складались кожним учнем на початку тижня і обов’язкові для виконання як
особистий робочий контракт. В рамках загальної структури можуть створюватися
випадкові невеликі групи [19, 399].
Навчальні
класи в школі, де викладав С.Френе, були переповнені, педагогічні і дидактичні
прийоми навчання не здійснювали потрібного впливу, а учні в класі не виявляли і
частини того інтересу, який вони всі мали під час прогулянок. Педагог розпочав
з того, що разом з учнями почав залишати школу, класні кімнати, щоб
поспостерігати за роботою сільських майстерень і розпочати вивчення
навколишньої природи. Ці спостереження завжди давали матеріал для бесід і
викликали живий інтерес дітей до подій, які реально відбувались, виникало
бажання самим спробувати щось зробити, розібратись в певних процесах [17, 7].
Перш
за все з’явилась необхідність, яку С.Френе переживав фізично і психологічно,
залишити класну кімнату і звернутися до життя найближчого села. Таким чином
виникла нова форма навчання – урок-прогулянка, під час якого спостерігають
природне і людське середовище, а потім усно і письмово виражають свої враження.
Виправлені і покращені тексти були основою для традиційних занять, ставали,
таким чином, прямим інструментом здійснення комунікаційного процесу. Він
вважав, що вивчення середовища набуває певного змісту тільки при впливі на
нього та взаємодії. При цьому вивчення швидко розширюється і збагачується
такими додатковими видами діяльності, як: звернення до індивідуального досвіду
учнів, розповіді ровесників про найбільш значущі події свого життя у формі
«вільного переказу», «шкільної газети», і що найголовніше – «листування між
школами», з допомогою якого іншим школам повідомлявся зміст навчальної
діяльності [19, 394].
Немає
ніяких сумнівів, що разом із шкільною друкарнею, шкільною газетою, листуванням
між школами виникла нова форма шкільного навчання – це поїздки-обміни, всі
переваги якої зрозумілі і яка уже сьогодні володіє офіційним визнанням.
Відомо,
що в таких умовах, коли діти змогли б відправитись до своїх кореспондентів, про
яких вони дізнались завдяки листуванню, фотографіям, малюнкам, скільки нового і
корисного можна побачити в природному і невимушеному середовищі. Завдяки таким
подорожам діти повертаються із великим запасом вражень, нових і з новими
планами, вони краще вивчають звичаї, традиції тієї місцевості, де вони
проживали деякий час [11, 275].
Щоб
виховувати у дітей почуття обов’язку, відповідальності і колективізму, С.Френе
широко застосовував ідею шкільного кооперативу як органу самоврядування.
Шкільний кооператив, на думку самого С. Френе, - колиска колективістського
виховання: його діяльність визначається особистою ініціативою учасників, а
окремі пропозиції внаслідок спільних обговорень, роздумів і рішень стають
спільними цілями. Згідно зі статутом шкільного кооперативу С. Френе, його члени
зобов’язані дотримуватись десяти законів, що характеризують моральне обличчя
учня. Найважливішими з них є: любов до школи, яка виражається в турботі про
чистоту, красу класів; старанність, організованість, енергійність та ін. Всю
роботу і в кооперативі, і з самообслуговування виконували самі діти.
Кожної
суботи після обіду проводились загальні збори шкільного кооперативу. Збори, на
яких були присутні всі учні і вчитель, вів президент або голова ради
кооперативу. Головна увага зборів зосереджувалась на шкільній стіннівці –
цупкому аркуші білого паперу розміром 60×60 см, який кожного понеділка
вивішується в шкільному коридорі. Лист розділений на чотири колонки: «Я
критикую», «Я хвалю», «Я хотів би», «Я зробив». Поряд з листом прив’язаний
олівець, і учень в будь-який момент може зробити потрібний йому запис. Якщо
хоче зробити запис та дитина, що не вміє писати, їй завжди допоможуть учитель і
старшокласники. Витирати записи в газеті заборонено. Кожен запис мав бути
підписаним, щоб виключити можливість анонімних доносів. Голова зборів зачитував
записи. Обговорення завжди відбувалось активно.
Закінчувались
загальні збори кооперативу диспутом на тему, яка цікавила дітей. Проводив його
здебільшого вчитель. Він давав кожному учневі змогу висловитись і допомагав
зробити необхідні висновки [23, 64].
Запропоновані
С.Френе форми організації навчально-виховного процесу мали на меті активізувати
учнів і сприяти їхньому інтелектуальному розвитку.
Оцінювання. Вся діяльність
дітей в класі С.Френе заснована на отриманні особистого досвіду. І основою є не
лекційне навчання, а порівняння, аналіз, дискусія, пошук шляхів вирішення
проблем. Діти в такому класі не знають, що таке помилка, за його системою
існують лише непорозуміння, які також є цінними, адже розібравшись в них разом
з усіма, їх більше не допускають.
Як і загальні навчальні плани, в школі С.Френе
відсутні і оцінки. Педагог називав систему оцінок «однією із негативних сторін
школи» і був впевнений, що вони не є критерієм інтелектуального рівня дитини і
не відображають дійсної якості знань, а лише підштовхують дітей до обману [3,8].
С.Френе
виступав проти виставлення оцінок учням, оскільки вони є суб’єктивним судженням
дорослого про роботу дитини. Сам С. Френе використовував графіки індивідуальних
результатів навчання за тиждень, який додавався до індивідуального плану роботи
учня і заповнювався учнем разом з вчителем наприкінці тижня [6,18 ].
Оцінювання
знань все-таки є обов’язковим компонентом навчальної діяльності, але цей процес
набуває іншої форми. Виникає самооцінка у вигляді сітки, яка заповнюється в
міру здобуття нових умінь. Традиційна навчальна програма з арифметики,
орфографії, граматики представлена у вигляді більш точного набору умінь, за
яким учень оцінює себе кожного разу, як пройде заданий блок. Для цього були
створені «файли самоконтролю», якими учні користувалися або за своїм бажанням,
або за порадою вчителя, якщо виникала необхідність [19,399 ].
Система
оцінок і класифікації здійснюється неправильним шляхом. Не можна відносити
дитину в ряди останніх, якщо їй не під силу розв’язувати складні математичні
завдання, або завдання з мови. Потрібно виявити усі реальні задатки, інтереси,
щоб надати можливість розкрити і зреалізувати усі вміння. А система оцінювання
не допомагає в цьому процесі. Вона тільки надає переваг здібним учням, котрі
досягають успіху без особливих зусиль і поступово відбиває бажання вчитися у
дітей з гірше розвиненою пам’яттю, мисленням, увагою [11, 235 ].
Процес
навчання потребує контролю, але не можна зупинятись лише на оцінці. Такий
контроль задовольняє лише тих учнів, які добре знають той чи інший навчальний
предмет, відмінників, які пишаються своїми успіхами, в той час як середні і
слабкі учні потрапляють в принизливу залежність від оцінок, яка породжує у них
небезпечне почуття власної неповноцінності.
Враховуючи
всі ці аспекти С.Френе запропонував здійснювати контроль в таких формах:
а)
Самоконтроль з допомогою плану роботи. План роботи повинен бути виконаним. Всі
учні без винятку вважали своїм обов’язком виконати всю заплановану роботу.
Вчитель повинен стежити протягом тижня за виконанням плану, нагадувати про
термін здачі легковажним дітям, які вважають, що у них ще багато часу. До
суботи такі учні помічають, що вони відстали і тому починають спішити,
працювати на перервах, а іноді і в неділю, але все одно не встигають. В суботу
о другій годині перевіряють виконання планів.
Оцінюється кожна робота, оцінка заноситься до
діаграми, до неї додається оцінка за поведінку, чистоту. На такій діаграмі
дитина відразу бачить оцінку своєї роботи і поведінки за весь тиждень:
наприклад, в учня погано з арифметикою і не дуже гарні стосунки з друзями, так
як його діаграма являє собою рівну лінію на середньому рівні, тоді як в кращих
учнів діаграма також рівна, але рівнем вище. Порівнюючи її з іншими діаграмами,
учень може вирішити, як йому далі працювати. Учні самі порівнюють свої
діаграми, вчитель може лише вказати на зразок, але не більше.
б)
Шкільний щоденник. У кожної дитини є шкільний щоденник з її іменем, прізвищем,
датою народження, фотографією, а також фотографіями її батьків, братиків,
сестричок. На чисті сторінки щоденника наклеюють діаграми. Учитель, крім того,
паралельно веде свій щоденник за таким же зразком. Діти не повинні бачити
записи із того щоденника, їх можна показувати час від часу батькам [15, 129 ].
в)
Атестати. Мета кожного учня і мета школи взагалі – оволодіти знаннями і
навичками, необхідними для подальшого життя. Рівень такого оволодіння і школі
С.Френе контролювався з допомогою атестатів. Для початкових ступенів навчання були
розроблені відповідні норми, за виконання яких присуджували спеціальні
атестати.
Атестат
видається після складання заліку – учень виконує відповідне практичне завдання,
вчитель стежить за його виконанням і оцінює результат, в цьому допомагають і
самі учні. Виконані роботи залишаються в школі і постійно доповнюються, аж до
закінчення школи. В шкільний щоденник вклеюється спеціальний знак, що засвідчує
про отримання атестата [15, 130 ].
Завдяки
таким видам контролю кожна дитина може досягти успіхів в тій сфері фізичної чи
інтелектуальної праці, яку сама обрала. І кожен досягає успіху відповідно до
своїх здібностей і нахилів. Це повністю відповідає дитячій психології і тим
можливостям, які відкриваються перед дитиною.
3.
Особливості застосування вільних текстів
С.Френе у сучасній початковій школі
Проблемі розвитку творчих здібностей приділяли увагу
багато педагогів, особливе місце їй відводив і С.Френе. Адже творчість – вища
форма активності і самостійності в діяльності людини, яка передбачає уміння
нестандартно мислити, знаходити правильне рішення у будь-якій ситуації.
Творчість сприяє різнобічному розвиткові особистості і має місце не лише там,
де утворюється щось абсолютно нове, а й там, де людина вносить своє розуміння,
щось по-своєму відтворює, змінює, групує вже створене.
Основна теза концепції С.Френе полягає в тому, що для
втілення в життя прогресивної педагогіки недостатньо змінити організаційні
форми навчального процесу та методи навчальної роботи, необхідно створити й
широко використати „нові матеріальні засоби навчання і виховання”. З-поміж цих
засобів перше місце він відводить шкільній друкарні. Саме за наявності шкільної
друкарні стала можливою підготовка учнями вільних текстів.
С.Френе зазначив, що у навчанні слід обов’язково
поєднувати можливості мозку та тіла. Таке поєднання дає змогу мислити образами,
символами. За цих умов мислення стає природовідповідним процесом, воно не
порушує гармонію дитини з оточенням, а також забезпечує поступовий перехід від
дійових форм мислення до понятійних [16, 62]. Такий розвиток тіла і мозку
відбувався під час написання вільних текстів та друкування їх у друкарні.
Видатний французький педагог вважав, що навчання у
початковій школі має здійснюватись внаслідок самостійної діяльності учнів, що
виявляється головним чином у вільному викладі, спочатку в усному, а згодом
писемному, своїх думок.
Вільні тексти С. Френе – не великі твори, де діти
розповідають про свої сім’ї, друзів, плани на майбутнє, описують враження,
набуті під час екскурсій, прогулянок, літніх канікул. Вільний текст – „ це
висловлення думки, яку хочуть передати іншим; він схожий на музичний уривок,
несподіваний малюнок, - це, передусім, - враження життя, потяг до природи” [16,
61].
Наведемо приклад вільного тексту учениці С. Френе (7
років): „Літні канікули я провела сама, без молодшої сестри. Але я не була
зовсім одна, тому, що зі мною були курочки, півник та кролик, і я з ними
розважалася так само, як і з моєю молодшою сестрою. Я говорила зовсім
маленькому кролику, який сидів у своїй клітці: „ Іди, іди, іди до мене, мій
маленький”. І він ішов до мене. Щоб його похвалити, я давала йому трохи сіна, і
кролик був задоволений. А курчат я брала на руки і говорила їм: „ Скажіть мені
„до побачення” і я відпущу вас поїсти”, - і вони мені говорили: „ Ко-ко!”. Але
перед тим, як виплигнути із моїх рук, вони намагались клювати мої сережки"
[16, 61].
Вільний текст – відправний пункт техніки педагога: кожна
дитина висловлює навколишнім свої радощі, біль, прикрощі, спостереження. Іноді
у себе дома іноді на прогулянці, часто за роботою учень складає яку-небудь
розповідь. Вона може бути і в спеціально відведені для цього навчальні години –
в такому разі розповідь, звичайно, краще вигадується.
До експерименту С.Френе у французькій педагогіці панувала
думка, що дитина може самостійно складати такі тексти з 11-12 років, оскільки
саме в цьому віці в неї сформується здатність логічно мислити і буде достатньо
теоретичних знань, щоб конструювати складні речення. С.Френе переконливо довів,
що творчо мислити і творити діти здатні з раннього дитинства.
Написання текстів – це базовий елемент залучення дитини у
цивілізацію, і тому слід пам’ятати, який настрій, внутрішній стан охоплює
дитину під час творіння ( якщо, вона захоплюється інформацією, подіями,
образами, пережитими у власному житті). За умови розуміння внутрішнього стану
її вміння розвинеться і стане чимось більшим у житті, ніж звичайне складання
літер у слова, слів у речення [21, 19].
Але для того, щоб учень зміг написати твір, виявити
творчі здібності С.Френе організовував у класі творче, духовне колективне
життя, в якому діяльність кожного учня дарувала йому радість активного
пізнання, сповнювала щастям спілкування з ровесниками. Організація такого
колективного життя передбачає, щоб кожен учень сприймав колектив як сферу
вираження самого себе, як поле, де найповніше може самоствержуватись, а це, у
свою чергу є вагомим фактором формування пізнавальної активності школяра,
розвитку творчих здібностей [14, 27]. С.Френе працював з неосвіченими,
пасивними дітьми, які не вміли і не знали як себе виразити. І тому видатний
французький педагог розпочав із створення в класі такої атмосфери, де б
розвивалися в учнів здібності до самовираження.
С.Френе надавав дітям можливість вільно виражати свої
думки. Таким чином виникали вільні тексти. При цьому дитина, що написала текст,
могла вирішувати, читати його чи ні, показувати його учителю чи ні. С.Френе
також запропонував читати тексти всім бажаючим кожного дня, і вибирати серед
них найкращі. Або ж, навіть, не просто вибирати, а й доповнювати,
доопрацьовувати їх разом, що постійно підтримувало у дітей бажання творити, не
зупинятись на досягнутому рівні, розкривати усі свої здібності.
Французький педагог вказав на ще одне значення текстів.
Воно полягало в тому, що вільний текст – це не стільки навчальна вправа з
рідної мови, як важливий соціально-психологічний тест, з допомогою якого можна
краще зрозуміти взаємостосунки дитини із
навколишнім середовищем, тому що складаючи вільні тексти, а потім друкуючи їх,
дитина відчуває себе творчою особистістю, діє методом спроб і помилок, починає
усвідомлювати причини своїх успіхів і негараздів [8, 7].
Водночас це зовсім нова і оригінальна концепція навчання
рідної мови, що дозволяє розвивати творчі здібності школярів. Традиційні методи
змушують дітей імітувати мовлення дорослих, а безперервні одноманітні
вправи викликають у дітей відразу до
навчання. Вільні тексти повертають до школи рідну мову як живий засіб спілкування, потребують
ретельної праці над словом, а друкарський верстат стимулює цю діяльність
школярів і надає їй функціонального характеру [9, 98].
Внаслідок такої організації навчального процесу учні
навчилися бачити, відчувати слова, звертати на них увагу, творчо працювати з
ними відповідно до поставленого навчального завдання. Озброївшись методом
лінгвістичного аналізу, учні, зрештою, перетворюються на нібито маленьких
„дослідників-лінгвістів”, спроможних самостійно засвоювати теоретичні поняття
практичним шляхом. Це є свідченням того, що в учнів сформувалися певні мовні
узагальнення, які лежать в основі граматичних понять, орфографічних правил.
Навчання, яке забезпечує свідому орієнтацію учнів у мовній і мовленнєвій
дійсності, за своєю суттю є розвивальним, оскільки сприяє інтелектуальному розвитку учнів, помітно позначається на
їхньому мовленні, урізноманітнюючи і збагачуючи його, що згодом призводить до
розвитку творчих здібностей [4, 41].
Складаючи вільні тексти, малюки пишуть так, як думають,
майже не зважаючи на правила орфографії. Вчитель потім править текст. Але, якщо
дитину карати за помилки, у неї пропаде будь-яке бажання щось писати.
Після колективного обговорення і редагування кращі вільні
тексти голосуванням визначаються для друкування. Варто зазначити, що вчитель
ніколи не забороняє друкувати вільний текст, який йому не сподобався, проте
схвалений більшістю учнів. Таким чином у дітей розвивається критичне мислення і
вміння відстояти свою точку зору. Діти з напруженою увагою стежать за тим, як
оцінюється їхня робота. Тобто вони знають і усвідомлюють, що потрібно зробити
для того, щоб наступного разу їхня робота стала однією з найкращих. Дітям
надається поштовх для постійного розвитку, удосконалення своїх вмінь та
здібностей. Кращий твір визначається у ході загального обговорення. Кожна
дитина може висловити свою думку відстояти її. Твір записують на дошці, він
доповнюється і редагується учнями класу, де кожен може виявити свої здібності.
Коли текст повністю готовий, школярі починають найвідповідальнішу роботу:
набирають його на шкільному друкарському верстаті – другому обов’язковому
компоненті „техніки С.Френе”.
Друкарський верстат у школі – не винахід С.Френе. Заслуга
видатного французького педагога полягає в тому, що він ввів шкільну друкарню у
навчально–виховний процес. Вчитель був переконаний, що робота на друкарському
верстаті має величезне навчальне, розвивальне і виховне значення: під час
набору тексту набуваються навички ручної праці, уточнюється координація рухів,
розвивається увага і зорова пам’ять, підвищується грамотність, виробляється
звичка до колективної діяльності, народжується гордість за якісну і своєчасну
роботу, що призводить до кращого розвитку творчих здібностей.
Впровадження друкарні в життя школи цінне ще й тим, що
робота на друкарському верстаті розвиває мислення: дитина вчиться читати,
писати не на матеріалі, зібраному дорослими, далекому від турбот і бажань
сільської дитини, а на матеріалізованому втіленні власних думок, які
трансформуються у друковані рядки. Вчитель лише допомагає учневі порадою,
ненав’язливим контролем. У такий спосіб С.Френе досяг значного педагогічного
успіху: дитина вчиться читати в перші дні перебування в школі, бо добре знає
походження і зміст написаного, дуже швидко звикає до літер і слів. У „техніці” С.Френе
існує тісний зв’язок друкарської роботи з навчально-виховною: перша підготовлює
і зумовлює другу. Надруковані тексти красиво оформлюються і об’єднуються у так
звані журнали. Журнал – важливий стимул дитячої активності: адже кожна дитина
якомога швидше хоче побачити свій твір, надрукованим у журналі.
Всю друковану
продукцію шкільної друкарні С.Френе можна розподілити на три групи: друковані
періодичні видання, твори дітей молодшого віку, маленькі книжечки, щомісячний
журнал молодших і середніх груп „Сніп”, щомісячний журнал для вчителів
початкової школи „Пролетарський
вихователь” (за редакцією С.Френе). Маленькі книжечки, написані і видрукувані
дітьми молодшого шкільного віку (6-8 років), відредаговані усім учнівським
колективом, складалися з казок, побутових розповідей, текстів
соціально-політичного спрямування і оформлені дитячими малюнками. Під час
створення таких книжечок діти виявляли творчі, пошукові здібності. Слід
підкреслити, що у цих книжечках вміщено в основному народні казки, почуті дітьми
з розповідей членів родини. Вони сповнені життєвої мудрості, любові до природи
і людей, селянського гумору. У побутових оповідках змальовуються потяг дітей до
природи життя в школі та вдома: „Вчора моя подружка подарувала мені дуже
красиву червону троянду. Я подякувала їй. Пішла додому і показала троянду мамі.
Мама дуже здивувалась, бо вона ніколи нічого мені не дарувала. Ми поставили
троянду у вазу, насолоджувались її чудовим запахом і були дуже задоволені”
[16, 62].
У журналі С.Френе „Сніп” публікувалось чимало матеріалів,
призначених для дітей молодшого віку, проте вони були цікаві і для підлітків.
Як і в маленьких книжечках, всі матеріали до щомісячника писали самі учні,
колективно редагували і набирали у шкільній друкарні. В журналі було багато
віршів, оповідань, пісень, шарад, загадок, коротеньких науково-популярних
статей, що свідчить про високий рівень розвитку творчих здібностей. Адже усі
матеріали були підібрані, погруповані, написані самими учнями, а це свідчить
про високий творчий рівень розвитку, який притаманний, на відміну від учнів
С.Френе не усім. А поштовхом до такого рівня розвитку творчості стали саме
вільні тексти, з допомогою яких учні спочатку навчались, потім тренувались, а
згодом вдосконалювали свої уміння [16, 62].
Вільні тексти, шкільна друкарня та її продукція є, за
переконанням С.Френе „символом нової
школи”, практичним втіленням ідей активізації навчально-виховного процесу,
спрямованого на постійне вивчення кожної особистості дитини, її прагнень та
інтересів, на безперервний творчий розвиток школярів.
Під час педагогічного експерименту ми вирішили
випробувати методику С.Френе і запропонували дітям написати два твори: один
твір на тему „Незабаром канікули”., а інший – на вільну тему.
Проаналізувавши роботу дітей ми побачили, що у творах на
вільну тему діти розповідали про свої сім’ї, плани на майбутнє, описували
враження, набуті під час екскурсій, прогулянок, писали про те, що їх хвилює в
даний момент, про те, щоб вони хотіли б розказати іншим. Тобто, усі твори є
вільними, невимушеними, в них учні частіше вживали епітети, метафори,
порівняння.
Наведемо приклад твору на вільну тему:
Берізка.
На мій погляд не має чарівнішого дерева. Берізка – це
образ стрункої дівчини. Адже берізки завжди стрункі і високі з тонким станом.
Стовбур в неї яскраво-білий з чорними плямами. Крона пишна, розкішна, вкрита
зубчастими листочками. Гілля берізки немов зелені коси русалки. Як всі дівчата
берізка любить себе прикрашати. Коли вона квітне, то з її гілля звисають
золотаві сережки. Навесні, якщо придивитись, то можна побачити, як по стовбуру
течуть слізки. – Це березовий сік. Берізка не тільки чарівна, а й корисна.
(Куза В., 4 кл.)
З метою порівняння пропонуємо твір на задану тему цього ж
учня:
Незабаром канікули.
Всім відомо, що діти полюбляють канікули. А я не дуже,
тому що сумую за школою. Цим літом я поїду на море в Очаків до родичів. Я дуже
люблю подорожувати гуртом. Мої двоюрідні сестри запросили мене в табір. Влітку
треба відсвяткувати багато днів народжень моїх родичів. Я чекаю коли
закінчаться канікули. І я знов побачу своїх друзів і вчительку.
Ми бачимо, що перший твір більш милозвучний, емоційний, у
ньому вжиті епітети, порівняння, з допомогою яких виражене ставлення дитини до
берізки, її настрій. А от у другому творі можна помітити чітку констатацію
фактів. Учень не вжив ні порівнянь, ні епітетів, ні інших мовних засобів, які б
передали настрій, зацікавили читача.
Ще один твір на вільну тему:
Мама
Мама – це прекрасна, чудова, красива, ніжна, тендітна та
рідна мені людина. Вона мене любить, завжди зігріє, приголубить. Моя неня
завжди зрозуміє. Матуся, неня, мама, матусенька . . . скільки можна придумати
слів про неї. Вона ніколи не залишить мене в біді. Матусенька – це така чудова
людина. Мою рідненьку неньку не можна описати. Матуся моя - це все позитивне.
Вона найкраща мама у світі. Я щаслива, що мене породила така мама. Я хочу, коли
виросту, мати хоч частину того, що має моя мама.
(Гречко Д., 4 кл.)
Дівчинка цим твором показала, як вона любить свою маму.
Вона вживала у ньому багато ніжних і лагідних слів, щоб показати цю любов, щоб
передати усі позитивні емоції. Порівняння, епітети роблять роботу виразною,
емоційною, неповторною. Цього не спостерігаємо у творі цієї ж учениці:
Незабаром канікули
Вже поступово настає кінець року. Хочу мати відмінний
табель. Та незабаром канікули. Я хочу поїхати у табір імені Коцюбинського. Туди
я їжджу кожного року. Там дуже весело. Потім, напевне поїду на море. Поїду ще
до бабусі у село... Ось так я проведу, напевне, свої канікули.
Дівчинка знову ж таки, як попередній учень, просто
констатує факти, при цьому ми не можемо так чітко, як у попередньому творі,
побачити ставлення дитини до канікул, емоції, які викликають у неї канікули. Ця
робота невиразна, одноманітна, суха.
Такі розбіжності у викладі спостерігаються у роботах
майже всіх учнів. Тобто, на власному досвіді ми переконались, що твори на
вільну тему є більш виразними, емоційними, у них краще виражені дитячі
переживання, ставлення до тих чи інших предметів, обставин. Діти не бояться
висловлювати власну думку, вони пишуть про те, що є актуальним, важливим для
них саме в цей момент, а не нав’язаним, незрозумілим, нудним або неважливим саме для них.
Тобто, вільні тексти С.Френе є гарним засобом розвитку
творчих здібностей школярів, тією опорою, на яку вчителі можуть беззастережно
спертися заради розвитку творчих особистостей саме на уроках рідної мови та
читання. У вільних творах діти частіше вживають епітети, метафори, порівняння,
що відображено у додатку 1.
Аналіз отриманих даних підтверджує ефективність вільних
текстів для загального і творчого розвитку молодших школярів. Так, у творах на
вільну тематику, виконаних за методикою С.Френе було використано майже у 9
разів більше епітетів, у 5 разів більше метафор, у 8 разів – порівнянь. За
традиційних умов написання творів лише 29% учнів використовують хоч які-небудь
засоби виразності. А у процесі створення вільних текстів кількість таких учнів
збільшується до 74%. Причому питома вага художніх засобів виразності, які
припадають на 1 роботу збільшується з 0,37 засобів виразності на роботу до 2,2.
Отримані результати підтверджують ефективність методики вільних текстів.
Отже, на основі проведеної експериментальної роботи
сформуємо методичні поради, які слід використовувати під час написання вільних
творів:
– складати в
середньому три твори в тиждень, але ця кількість може залежати від настрою і
наявності іншої цікавої роботи;
– давати
можливість колективно складати твори;
– давати
можливість будь-коли доповнити свій твір, виправити його;
– давати
можливість виправляти твір не лише самому учневі, а й іншим учням;
– найкращі твори,
на думку всього класу, вивішувати у стінгазеті, щоб інші діти могли порівняти
із своїми і наступного разу написати краще;
– створювати
ілюстрації до творів;
– організовувати
обміни творами між класами, школами.
ВИСНОВКИ
ВИСНОВКИ
Проведене у відповідності до поставлених завдань
дослідження дає підстави зробити такі висновки:
1. Вивчення літературних джерел доводить, що педагогічні
ідеї С.Френе поширені у багатьох школах, ними цікавились та досліджували такі
педагоги як: Бахічева В., Браїловська П.П., Вульфсон Б.Л., Дегтярьова Г.С.,
Легран Л., Литвинова Л.К., Месхи Н., Степихова В., Сухомлинська О.В., Пресман
І. та багато інших.
Дослідники
свідчать, що дидактична система С.Френе багатоаспектна. Вона дала педагогіці
оригінальні підходи до навчання, нові засоби і прийоми навчання. Основою
системи є організація співробітництва, сутність якого полягає у здобутті учнями
під час навчання навичок свободи, яка не зазіхає на свободу інших, у знаннях
про те, як спільними зусиллями можна подолати будь-які ускладнення і перешкоди.
2.
Опрацювання праць С.Френе та досліджень, присвячених узагальненню його досвіду,
дозволило з’ясувати, що мета навчання за С.Френе, полягає у максимальному
розвитку особистості дитини у раціонально організованому суспільстві, яке буде
служити їй і якому вона сама буде служити. У зв’язку з цим головне завдання
школи є не заучування матеріалу, не залучення до азів тієї чи іншої науки, а,
передусім:
а)
здоров′я дитини, її прагнення до знань, розвиток її творчих здібностей,
притаманне її природі бажання постійно рухатись вперед, до максимально повної
самореалізації;
б)
сприятливе середовище, в якому виховують дитину;
в)
обладнання і технічні засоби, які забезпечують природний, живий усесторонній
виховний процес.
Наголошуючи
на спрямованості навчання на розвиток особистості, С.Френе наголошував на
необхідності розвитку здібностей наближених до запитів реального життя
(здібність до ручної праці, художні здібності, здібність до практичного
розуміння проблеми, інтелектуальне, соціально політичне спрямування мислення).
Основна
теза концепції С.Френе полягає у тому, що для втілення в життя прогресивної
педагогіки недостатньо змінити організаційні форми навчального процесу та
методи навчальної роботи, необхідно створити нові матеріальні засоби навчання й
виховання. З-поміж цих засобів перше місце він відводить шкільній друкарні. За
наявності робочої бібліотеки, каталогів, картотек стала можливою самостійна
навчально-дослідницька діяльність учнів. Чітке планування усієї роботи дало
змогу повноцінно використовувати час та зусилля учнів. Комплекс інтересів,
розроблений С.Френе, зближував учнів із життям, розширював їхні знання,
підвищував інтерес до навчання.
3. Експериментальне
дослідження підтвердило ефективність окремих методичних знахідок С.Френе у
практиці сучасної початкової школи. Під час проведення дослідження, ми
побачили, що написання вільних текстів за його методикою сприяє творчому
розвитку учнів. Адже твори на вільну тему є більш виразними, емоційними, у них
краще вираженні дитячі переживання, їхні ставлення до різних предметів. Діти не
боялись висловлювати власну думку, вони писали про те, що було актуальним,
важливим саме для них в той момент. На відміну від вільного тексту, нав’язаний
твір був сухим, неемоційним, із простою констатацією фактів.
Додаток 1
Частота використання художніх засобів виразності
у творах учнів початкової школи
|
|
вільні твори
|
твори на задану
тему
|
||||
|
№ учня
|
епітети
|
метафори
|
порівняння
|
епітети
|
метафори
|
порівняння
|
|
1
|
3
|
3
|
2
|
0
|
0
|
0
|
|
2
|
6
|
2
|
1
|
1
|
1
|
0
|
|
3
|
1
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
4
|
0
|
0
|
1
|
1
|
0
|
0
|
|
5
|
2
|
2
|
1
|
0
|
1
|
0
|
|
6
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
7
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
8
|
1
|
1
|
0
|
0
|
1
|
0
|
|
9
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
10
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
11
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
12
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
13
|
0
|
2
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
14
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
15
|
0
|
1
|
1
|
0
|
1
|
0
|
|
16
|
1
|
3
|
0
|
0
|
1
|
0
|
|
17
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
18
|
1
|
4
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
19
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
20
|
0
|
2
|
0
|
0
|
0
|
1
|
|
21
|
1
|
4
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
22
|
0
|
0
|
1
|
0
|
2
|
0
|
|
23
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
24
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
25
|
0
|
1
|
1
|
0
|
0
|
0
|
|
26
|
0
|
1
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
27
|
1
|
2
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Загальна
кількість
|
17
|
35
|
8
|
2
|
7
|
1
|
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Бистрицька Я.Я. Педагогіка С.Френе: основні уявлення //
Дайджест педагогічних ідей та технологій. – 2003. - №2. – С. 6 – 8.
2.
Браїловська П.П. Піонер програмового навчання [Селестен
Френе] // Радянська школа. – 1991. - №4.- С.67.
3.
Браїловська П.П. Селестен Френе і його педагогічна
концепція //Початкова школа.- 1986.- №12.- С.61-64.
4.
Вульфсон Б.Л. Выдающийся французький педагог-гуманист: К
100-летию со дня рождения С.Френе // Педагогика.- 1996.- №3.- С.91-97.
5.
Державний стандарт базової і нової середньої освіти:
Затв. пост. … від 14 січня 2004р. №4 // Освіта України. – 2004. - №5. – С. 1 –
13.
6.
Каніщенко А.П. Інноваційні технології вивчення мови та
літератури в початковій школі // Освіта. – 2003. - №54. – С. 8 – 9.
7.
Курбатов Р. Селестен Френе: Другой вигляд на образование
//Дайджест пед. ідей та технологій «Школа-парк».- 2005.- №3-4.- С.45-47.
8.
Легран Л.Селестен Френе (1896-1966): [Педагогические
инновации] // Перспективы.- 1994.- №1/2.- С. 391-406.
9.
Легран Л. Френе и современность.Перспективы. Вопросы
образования.- Издательство ЮНЕСКО.- 1985.- №1.- С.136-144.
10.
Литвинова Л.К. Розуміючи закони дитинства: (Досвід
Р.Штайнера та С.Френе) //Директор школи України.- 2001.- №3.- С.96-99.
11.
Павленко Л. П. Оволодіння рідною мовою молодшими школярами
у процесі розвитку творчих здібностей // Бібліотечка вчителя початкової школи.
– 2000. - №1. – С. 26-27.
12.
Суржикова І.А. Педагогіка С.Френе з погляду сучасності /
І.А. Суржикова // Педагогіка і психологія.- 2005.- №1.- С.121-130.
13.
Суржикова І.А. Педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і
Селестена Френе (порівняльний аналіз): Дис. канд. Пед.. наук: 13.00.01. /
Уманський держ. Педагогічний університет ім.. Павла Тичини.- Умань,2002.
14.
Сухомлинська О.В. Селестен Френе у журналі «Шлях освіти»
(«Рідна школа») // .- 1992.- №5-6.- С.82-85.
15.
Сухомлинська О.В. С.Френе і В.Сухомлинський: Спільне і
відмінне у вихованні // Шлях освіти.- 1928.- №7.- С.73-87.
16.
Френе С. Избранные педагогические сочинения / Под ред.
Б.Л. Вульфсона.- М.:Прогрес, 1990.- 304с.
17.
Френе С. Не треба підручників // Шлях освіти.- 1928.-
№7.- С.73-87.
18.
Френе С. Педагогічні інваріанти: [Про методику Нової
школи С.Френе] // Рідна школа.- 1992.- №11-12.- С.41-49.
19.
Френе С. Сборник.- М.: Образование и бизнес, 1994. – 339
с.
20.
Френе С. Техніка
навчання за системою «Типографія в школі» // Комуністична освіта.- 1993.-
№2-3.- С.138-158.
21.
Френе С. Шкільна кооперація у Франції // Шлях освіти.-
1928.- №8-9.-С.193-206.
22.
Черкасова О.В. Педагогические концепции новейшего
времени: Р.Штайнер, М.Монтессори, С.Френе: Учебное пособие / Самарский
государственный университет. Кафедра педагогики.- Самара: Самарский
университет, 2000.
23.
Шимановський М. Самоврядування У школі С.Френе /
М.Шимановський // Шкільний світ.- 2008.- Травень(№20).- С.17-19.
Немає коментарів:
Дописати коментар